Великобілозерська районна державна адміністрація
Великобілозерський район, Запорізька область

Розвиток зовнішньої політики та міжнародного співробітництва

Політика українського керівництва базується на принципах демократії, верховенства права та забезпеченні стабільного розвитку держави та нації.

Як у внутрішньополітичному житті, так і в зовнішній політиці саме український громадянин перебуває у центрі уваги держави. На цьому принципі вибудовується розуміння національних інтересів, що визначають внутрішню і зовнішню політику України.

Ключові напрямки зовнішньої політики визначаються національними ін­тересами держави, першочерговими з яких на даний момент є:

  1. реалізація внутрішніх реформ , мета яких полягає у забезпеченні демократичного розвитку держави і суспільства, верховенства права та ринкової економіки;
  2. економічний розвиток і досягнення високого рівня життя громадян;
  3. забезпечення стабільності та безпеки в державі та регіоні.

Зазначені цілі визначають пріоритети зовнішньої політики України.

У цьому контексті ключове місце належить діяльності з просування до пріоритетної мети України – повномасштабної інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, що вимагає відповідних змін у суспільному, полі­тич­ному та економічному житті України, насамперед, досягнення норм та стан­дартів Європейського Союзу і НАТО. Така політика є найкращим способом утвердити демократію, верховенство права та ринкову економіку в Україні.

Важливим зовнішньополітичним пріоритетом, що передбачає економічне зміцнення України, є посилення української присутності на іноземних ринках. Головними завданнями на цьому напрямку є, після визнання України державою з ринковою економікою, вступ до СОТ, створення між Євросоюзом та Україною зони вільної торгівлі (ЗВТ) і реалізація енергетично-транспортного потенціалу України.

Метою нової регіональної політики України, яка є невід'ємною складо­вою реалізації курсу на інтеграцію до європейських та євроатлантичних інсти­туцій, визначено створення однорідного з ЄС простору демократії, стабільнос­ті і економічного добробуту у європейській частині Чорноморсько-каспійського регіону. У цьому зв'язку зусилля спрямовуються на розвиток відповідних регіо­нальних форматів співробітництва та посилення таких регіональних утворень як ГУАМ, Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) та Організація Чорноморсь­кого Економічного Співробітництва (ОЧЕС).

Одним з головних інструментів реалізації комплексу завдань у новій регіональній політиці є організація ГУАМ, к раїни якої ( Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) налаштовані на утвердження нової – європейської – ідентичності регіону. Принцип функціонування цього регіонального утворення базується на трьох складових: демократії, економічному розвитку та безпеці. ГУАМ перетворюється на регіональну організацію з чіткими цілями, компе­тен­цією, ефективними механізмами, спільними інституційними структурами, а також на об'єднання держав, яке стане лідером демократичних перетворень та стабільності у Чорноморсько-Каспійському регіоні.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з СШАРосією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв'язанні заморожених конфліктів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та  регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.

Виконання вищезазначених пріоритетів залежить не тільки від Міністерства закордонних справ, але й від інших міністерств та відомств України і від наших закордонних партнерів. Але прогрес і конкретні результати будуть однозначно. І це відчують громадяни України.

 

  1. Про переваги членства України в Європейському Союзі

Переваги від повноправного членства в ЄС для України такі ж, як і для будь-якої іншої європейської країни, і вони очевидні.

Це – входження до спільного цивілізаційного простору , в якому на першому місці стоять повага до демократичних цінностей, прав людини, верховенство права.

Інтеграція в ЄС означає, що Україна прискорить модернізацію економіки . Ця модернізація супроводжуватиметься поступовим прийняттям сучасного регулювання ринку та бізнесу, що збільшить прозорість в економіці. Це, в свою чергу, призведе до зміцнення довіри внутрішніх і іноземних інвесторів і відповідно до зростання обсягів інвестицій в країну в цілому.

Модернізація економіки потребуватиме додаткових коштів, але ці витрати на реструктуризацію мали б місце незалежно від того, чи інтегрувалася б Україна в ЄС, чи ні, якщо Україна хоче стати сучасною заможною країною з ринковою економікою і високим рівнем життя.

Переваги інтеграції – з-поміж іншого, доступ до великого внутрішнього ринку Союзу, зростання обсягів інвестицій, удосконалення методів управління та збільшення трансферів для поліпшення інфраструктури – будуть дуже важливими для майбутнього нашої країни.

На сьогоднішній день ВВП на душу населення в Україні є значно нижчим у порівнянні з новими державами-членами ЄС. Однак слід враховувати те, що зі вступом до Євросоюзу практично всі нові держави-члени наростили темпи еко­но­мічного зростання. Зокрема, у Польщі темпи економічного росту збільшились із 1,4 відсотка у 2003 до 3.8 % у 2004 та 4% у 2005 році. В Угорщині зростання – з 3 до 4%. Таким чином, членство в ЄС слугує додатковим фактором нарощу­вання темпів економічного зростання країни.

Вступ до ЄС також позначився на рівні безробіття . Так, лише у трьох нових державах-членах ЄС рівень безробіття зріс (від 0.3% у Чехії до 0.5% в Угорщині), а в решті семи – знизився. Однак це певною мірою компенсувалось загальним зростанням експорту з нових держав-членів ЄС (близько 20%), низьким рівнем інфляції та зростанням доходів .

Попри існуючі виклики, головна перевага членства в Європейському Союзі у сільськогосподарському секторі – це збільшення доходів землеробів та підвищення прожиткового рівня сільських мешканців. З моменту вступу до Євросоюзу доходи фермерів на душу населення у нових державах-членах зросли на 53.8%. У Чеській Республіці таке зростання сягнуло рекордного для всього ЄС рівня – 107.8%, у Польщі зростання становило 73,5%, Естонії – 55,9%, Литві – 46,6%, Латвії - 41,8%, Словаччині – 28,9%, Угорщині – 28,3%, Словенії – 13.1 %, Мальті – 3,1%.

І справа не лише у прямих субсидіях європейським фермерам, що, можливо, у світлі рішень Гонконгської зустрічі СОТ будуть поступово скасовані до 2013 р., а у зростанні ціни на сільськогосподарську продукцію. Наприклад, у Польщі вже після першого року функціонування у нових умовах, велика кількість селян змогла придбати собі потужну якісну сільськогосподарську техніку, що збільшить виробничі потужності та прибутки наступного року.

Селянам виділятимуться кошти на облаштування сільських доріг, інфраструктури тощо. На 2005 рік, за прогнозами Світового банку, зростання доходів на душу населення у сільськогосподарському секторі нових держав-членів ЄС вдвічі перевищуватиме аналогічний показник в ЄС-15.

З'явиться можливість розвивати на селі й інші галузі господарства, наприклад сільський туризм, різні послуги. Український селянин отримає значно більше можливостей не тільки для процвітання, але і для перемоги у жорсткій сільськогосподарській конкуренції з іншими виробниками ЄС.

Для безробітних та малозаможних Європа за допомогою субсидій та інвестицій стимулюватиме створення робочих місць та зменшення безробіття, навчання громадян новим професіям та перекваліфікації . Громадяни України, як і всі інші громадяни ЄС, отримають право працювати у будь-якій країні Євросоюзу на однакових умовах і їм не потрібно буде отримувати дозвіл на працевлаштування в інших країнах.

Заробітна платня зростатиме у відповідності до економічного розвитку нашої держави.

Членство в ЄС відкриє можливості залучення інвестицій, розвитку галузей господарства, розширення виробництва, створення високо оплачуваних робочих місць . У залежності від того, наскільки широко ці можливості будуть використовуватися, збільшиться і зарплата громадян.

Завдяки загальному зростанню господарства країни зросте прожитковий рівень, а разом з тим і пенсії . З'являться нові форми допомоги та соціальних послуг для пенсіонерів як у всій Західній Європі. Працівникам гарантовані більш безпечні та зручні робочі місця , завдяки чому зменшиться кількість професійних захворювань та нещасних випадків. Будуть забезпечені права на належні соціальні гарантії .

Підприємцям Європа забезпечить зрозумілу, стабільну та єдину правову базу. Вони зможуть вільно торгувати на ринках ЄС . Не залишиться митних зборів та прикордонного контролю. Стандарти та технічні вимоги будуть такими самими як в Європі. Будуть забезпечені умови чесної конкуренції, розширяться можливості виробничої кооперації з бізнесменами держав-членів ЄС.

ЄС бореться з свавіллям чиновників, зловживанням службовим становищем та корупцією . Буде забезпечена публічність та прозорість державної політики, відмова від застосування адміністративного ресурсу.

Українські громадяни отримають нові свободи, якими напевне скористається українська молодь: можливість вільно подорожувати та облаштовуватися на території країн ЄС: можливість вільно влаштуватися на роботу на рівних правах з громадянами інших країн. Спростяться умови навчання для студентів у вищих навчальних закладах Європи.

Жінкам ЄС пропонує збільшення зайнятості та рівні права на зарплату і кар'єру для чоловіків і жінок .

Зростатиме рівень дошкільного виховання та шкіл, більше ресурсів виділятиметься на боротьбу з наркотиками та іншими шкідливими звичками.

У великих містах особлива увага приділятиметься вдосконаленню роботи громадського транспорту, комунальних господарств, охороні навколишнього середовища, озеленення міст і облаштування зон відпочинку.

Заможність, повага до прав людини і відкритість повинні стати ознаками нової України, України в об'єднаній Європі.

 

2. Про переваги вступу України до НАТО

Курс на набуття членства в НАТО та встановлення союзницьких відносин з державами-членами НАТО найкраще відповідає національним інтересам України, безпеці українського народу.

Після набуття членства в НАТО Україна отримає безпрецедентні гарантії безпеки відповідно до Вашингтонського договору – надійні гарантії державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів.

НАТО є найбільш ефективною військово-політичною організацією, яка в умовах глобалізації забезпечує адекватне реагування зокрема на такі сучасні виклики безпеки як міжнародний тероризм . Показовим прикладом з цього приводу стало рішення НАТО щодо надання допомоги Греції силами військово-повітряного спостереження (системи АВАКС) під час проведення Олімпійських ігор 2005р.

Підготовка України до вступу до НАТО розглядається як потужний стимул для трансформації суспільства, поглиблення демократизації, забезпечення прав і свобод громадян, свободи ЗМІ, верховенства права . Адже держави-члени НАТО об'єдналися саме навколо цих цінностей.

Після вступу в НАТО Україна братиме безпосередню участь у процесах прийняття рішень при обговорені питань розвитку європейської і євроатлантичної безпеки , які не тільки здійснюють прямий вплив на інтереси національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

Колективна безпека коштує державі дешевше, ніж безпека „по всіх азимутах” . Зі вступом України в НАТО відбудеться скорочення загальних витрат на оборону .  Членство України в НАТО дозволить уникнути ситуації, коли Україна буде вимушена підтримувати обороноздатність за власний рахунок з урахуванням своїх реальних фінансових можливостей та рівня економічного розвитку.

Позитивним наслідком приєднання України до НАТО стане переведення ОПК на стандарти, прийняті не тільки в НАТО, а й в ЄС . Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь.

Членство нашої держави в НАТО значно зменшить потенціал відомих екстремістських політичних сил націоналістичної спрямованості в окремих сусідніх країнах щодо вирішення етнічних проблем за рахунок інтересів України.

З набуттям членства в НАТО можна очікувати на прорив у входженні України в європейські та світові економічні фінансові структури , зокрема в ЄС, та її рівноправної участі як суб'єкта міжнародного права у створенні нової архітектури та системи безпеки в Європі та процесах прийняття відповідних рішень. Таким чином, суттєво зміцниться економічна безпека країни .

Вступ України в НАТО матиме наслідком покращення інвестиційної привабливості країни в очах міжнародного інвестора. Адже членство в НАТО означає політичну та економічну стабільність країни, передбачуваність і прогнозованість її внутрішньої та зовнішньої політики.

Наприклад: Словенія якщо в 2002 році інвестиції склали 3,6 млрд.євро, то в 2003 – 5,1 млрд.євро. У рік вступу Румунії до НАТО (2 квітня 2004 р.) обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р. Словаччина: прямі зарубіжні інвестиції почали стрімко зростати: станом на кінець 1998 р. їх рівень складав 2 128 млн. дол. США, станом на кінець 1999 р. – 2 272 млн. дол. США ( приріст 6,77% ), станом на кінець 2000 р. рівень прямих зарубіжних інвестицій зріс на 64,52 % і склав 3 738 млн. дол. США. Протягом 2001 р. рівень прямих зарубіжних інвестицій в словацьку економіку зріс на 29,38% і склав 4 836 млн. дол. США. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. дол.., у 1998 – вже 5 млрд., а в 1999 р. – рік вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. дол. США.

Щодо Чехії та Угорщини – цифри більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 млрд., у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. дол. США.

Після набуття членства в НАТО Україна матиме безпосередній доступ до виключно ефективної системи реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру . НАТО, як міжнародна організація, надала допомогу США для подолання наслідків урагану „Катріна” (жовтень 2005 р.), Пакистану – для подолання наслідків руйнівного землетрусу (жовтень 2005 р.).

Неодноразова допомога надавалася Україні. Конкретні приклади :

У 1995 р. країни-члени НАТО брали участь у наданні допомоги під час техногенної катастрофи на очисному колекторі у Харкові. Сьогодні Науковий центр „Харківський фізико-технічний інститут” спільно з американськими та німецькими колегами проводить в рамках програми НАТО „Безпека через науку” дослідження щодо розробки покращеного рентгенівського генератору. Теоретичні розробки завершено і в 2006 р. планується зібрати готовий циклотрон. Вартість аналогів, які є в США, Франції та Японії, сягає 200 млн. – 1 млрд. євро.

У листопаді 1998 р. 11 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства відгукнулися на заклик щодо надання допомоги внаслідок руйнівних повеней, що сталися у басейні Тиси, коли постраждало понад 400 тис. осіб у 120 містечках і селах та були затоплені близько 100 тис. гектарів сільськогосподарських угідь.

Коли у березні 2001 р. сильні опади та танення снігів призвели до серйозних повеней у 12 регіонах Західної України, уряд звернувся до НАТО по допомогу. Відгукнулися 20 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства. Угорщина, Нідерланди, Словаччина та Швейцарія направили групи фахівців-рятувальників. Кошти переказувалися через Організацію Червоного Хреста та протягом місяця до регіону було доставлено близько 3 тис. тон необхідних запасів.

НАТО розвиває програми перепідготовки, в т.ч. військовослужбовців. Так, з 2000 р. близько 440 офіцерів прослухали 37 мовних курсів, 15 курсів для підприємців. У 2005 р. розпочаті 8 мовних та 6 спецкурсів, на яких навчаються 114 осіб. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки фахівців НАТО виділено 150 тис. євро., у 2006 р. цю цифру планується подвоїти.

НАТО надає значну допомогу Україні у знищенні надлишкових запасів боєприпасів, легких озброєнь і стрілецької зброї (ЛОСЗ). Україна має величезні арсенали надлишкової і застарілої зброї та боєприпасів. Протягом наступних у ході запланованої реформи збройних сил ще більше військових запасів перейде до категорії надлишкових. Країна має 7 млн. одиниць легких озброєнь та стрілецької зброї і 2 млн. тон боєприпасів. Велика частка з них зберігається просто неба і становить серйозну загрозу безпеці місцевого населення та інфраструктури. Підтвердженням цього стали трагічні події, що відбулися у Мелітополі, коли вибухи боєприпасів призвели до людських жертв і матеріальних збитків. Подібні арсенали становлять потенційну загрозу не лише для України, а й для регіону в цілому, оскільки існує небезпека їх несанкціонованого використання.

Започатковується проект Трастового фонду програми «Партнерство заради миру», діяльність якого спрямована на допомогу Україні у розв'язанні цієї проблеми. Цей проект стане найбільшим у світі з демілітаризації за всю історію і підтвердженням підтримки НАТО оборонної реформи в нашій державі. Метою проекту є знищення близько 133 тис. тон застарілих боєприпасів та півтора млн. одиниць легких озброєнь та стрілецької зброї, а також переносних зенітно-ракетних комплексів. Проект передбачає покриття витрат на поступове придбання та розробку утилізаційного обладнання і поточне знищення зброї та боєприпасів протягом терміну реалізації проекту. Одним з пріоритетів є розробка промислових процесів, що відповідають стандартам безпеки та охорони довкілля і забезпечують максимальний обсяг переробки компонентів зброї і боєприпасів.

Реалізація проекту відбуватиметься в 4 етапи і, за оцінками експертів, триватиме близько 12 років. Його загальна вартість 75,4 млн. євро. На сьогодні бюджет проекту становить 3 млн. 92 тис. євро., які надали США, Велика Британія, Норвегія, Болгарія, Люксембург, Словаччина, Литва, Нідерланди, Австрія, Швейцарія, Туреччина. Техніко-економічне обґрунтування проекту було виконано у 2003 р. під проводом Греції і за підтримки Німеччини та Туреччини.

Цей проект є другим в рамках Трастового фонду програми „Партнерство заради миру”, що здійснюється в Україні. Перший стосувався знищення близько 400 тис. протипіхотних мін та переробки їх корпусів на пластмасові іграшки. Виконання проекту відбувалося протягом 15 місяців 2002-2003 рр. на хімічному заводі у Донецьку.

 

3. Про правові аспекти курсу України на набуття членства в НАТО

У розділі ІХ (Зовнішня і внутрішня політика) Декларації про державний суверенітет України прийнятої 16 липня 1990 р. ВРУ зазначається, що Україна „урочисто проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках”. Прийняття подібної заяви фактично за умов триваючого існування СРСР та ОВД ставило під сумнів про­довження з боку союзницького центру здійснення єдиної зовнішньої політики і було одним з найсерйозніших викликів самому існуванню СРСР як центра­лізо­ваної держави, одним із засобів утвердження на національному законодавчому рівні засад майбутньої державної незалежності України.

Зазначене формулювання з юридичної точки зору не означало законодавчого закріплення Україною статусу постійного нейтралітету, оскільки в декларації проголошувався лише намір стати у майбутньому нейтральною державою. Підвалини законодавства України в сфері зовнішньополітичної діяльності, її головні засади, державні пріоритети та завдання визначено в „Основних напрямах зовнішньої політики України”, які було затверджено 2 липня 1993 р. ВРУ. Закладені в цьому документі принципи є визначальними при формуванні зовнішньополітичного курсу держави. В цьому документі, зокрема, підкреслюється, що „з огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки”.

Відсутність у прийнятій ВРУ 28 червня 1996 р. Конституції України жодного посилання, яке б визначало нейтралітет або неучасть у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або форму існування України в системі міжнародних відносин, підтвердила суттєве корегування Україною проголошених у 1990 р. намірів стати постійно нейтральною або позаблоковою державною, відобразило значні зміни в сучасному геополітичному і військово-політичному становищі України, у т.ч. з урахуванням визначеного „Основними напрямками” курсу на „повномасштабну участь у загальноєвропейській структурі безпеки” як „базового компоненту своєї національної безпеки”.

У Рішенні Ради національної безпеки і оборони України „Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)” від 23 травня 2002 р., введеному в дію відповідним Указом Президента України від 8 липня 2002 р., наголошується, що “Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення”, а також “виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки”.

Постановою ВРУ від 21 листопада 2002 р. №233 „Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО” народні депутати підтримали Стратегію України щодо НАТО і наголосили на необхідності інтенсифікації процесу підготовки України до членства в НАТО.

Указ Президента України від 2 квітня 2005 року № 702 „Питання Воєнної доктрини України” повертає до Воєнної доктрини України положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та підготовку України до повноправного членства в НАТО та ЄС.

Зокрема, Закон України ”Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. д о основних напрямів державної політики з питань національної безпеки відносить , серед іншого, забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та НАТО при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з РФ, іншими країнами СНД, а також з іншими державами світу.

Таким чином, курс України на вступ до НАТО визначений Верховною Радою України .

 

4. Про зміцнення позицій українського товаровиробника на світових ринках

Зміцнення позицій українських товаровиробників на світових ринках залишається одним із головних завдань нової влади. Протягом 2005 р. Уряд України докладав значних зусиль щодо покращення умов діяльності вітчизняних товаровиробників на світових ринках. Помітним досягненням на цьому напрямку роботи є визнання Євросоюзом України, як країни з ринковою економікою . Наявність цього статусу означає, що нормальна вартість та експортна ціна, на основі яких розраховується демпінгова маржа, визначатимуться на основі внутрішніх даних українського виробника-експортера. Українські виробники-експортери в ході окремих антидемпінгових процедур також не будуть витрачати додатковий час, фінансові ресурси, надавати конфіденційну інформацію для того, щоб довести, що вони працюють в ринкових умовах.

Корисний ефект досягнутого результату вже найближчим часом мають відчути виробники трубної продукції, сталевих канатів та тросів, азотних мінеральних добрив та карбіду кремнію, поставки яких до ЄС, на сьогодні, або охоплюються чинними антидемпінговими заходами, або є предметом поточних антидемпінгових процедур, що проводить Європейська Комісія.

Іншим важливим напрямком роботи залишається процес приєднання нашої країни до Світової організації торгівлі де також досягнуті певні успіхи. Зокрема, у рамках двосторонніх переговорів було погоджено більше 95% тарифних позицій, протягом 2005 р. Україна підписала двосторонні протоколи з доступу до ринків товарів та послуг з понад 10 державами.

Робота на цих напрямках потребує продовження. Адже її результатом є активізація розвитку економіки України, лібералізація її зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного транспарентного середовища для залучення іноземних інвестицій . Крім того, це дозволить Україні продовжити діалог з європейськими партнерами щодо подальшої лібералізації торгівлі і переведення у практичну площину процесу укладання Угоди про вільну торгівлю між нашою державою та ЄС, як необхідного та важливого кроку на шляху реалізації євро інтеграційного курсу нашої держави.

У той же час в умовах поступового відкриття внутрішнього ринку українським товаровиробникам треба активно освоювати нові методи роботи в умовах зростаючої конкуренції. З огляду на актуальність і зацікавленість України в збереженні і розширенні присутності вітчизняних товарів на світовому ринку має бути продовжена робота з реалізації рекомендацій українських і міжнародних ділових кіл, які висловлювалися, у тому числі під час проведення в Україні 16-17 червня 2005 р. Міжнародного інвестиційного форуму, зокрема щодо підвищення реальних гарантій та забезпечення захисту прав власності, вдосконалення законодавчого регулювання прав акціонерів, реформування податкової системи держави, підвищення ефективності боротьби з корупцією, вдосконалення законодавства з питань підприємницької діяльності тощо.

Зміцненню позицій вітчизняного товаровиробника на зовнішніх ринках, послабленню його залежності від впливу світової кон`юнктури сприяли б:

  • державна підтримка і стимулювання експортоорієнтованих підприємств з метою подальшого розвитку потенціалу виробництва конкурентноспроможної на зовнішніх ринках продукції;
  • розвиток системи кредитування та страхування експорту;
  • удосконалення механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
  • впровадження чіткої системи технічних стандартів, санітарних норм, підтвердження відповідності та якості;
  • диверсифікація товарної структури експорту, насамперед, переважне просування на зовнішні ринки продукції з високим ступенем доданої вартості, збільшення експорту високотехнологічних товарів, у тому числі подвійного призначення;
  • збільшення експорту послуг;
  • вжиття запобіжних заходів для недопущення порушення антидемпінгових та спеціальних розслідувань проти українських товаровиробників;
  • розвиток системи збору, аналізу та розповсюдження інформації стосовно зовнішніх ринків;
  • більш активне залучення українських суб'єктів господарювання до участі у виставках та ярмарках, які проводяться за кордоном;
  • створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності різних форм власності з ефективною регулюючою роллю держави в цій сфері, використання ринкових, а не адміністративних важелів подібного регулювання;
  • заохочення конкуренції з метою уникнення монополізму в сфері зовнішньоторговельної діяльності.

Слід також зазначити, що, згідно з існуючою міжнародною практикою, просування та відстоювання інтересів товаровиробників більшості держав світу на зовнішніх ринках здійснюють, головним чином, територіальні або галузеві торговельно-промислові палати, бізнес-ради, представництва. Вони ж опікуються питанням міжнародної виставкової діяльності. Такі структури створюються за безпосередньої участі і за рахунок коштів заінтересованих компаній та підприємств. Запровадження таких структур в Україні безумовно сприяло б зміцненню позицій українських суб'єктів господарювання на світових ринках.

Крім того, з погіршенням кон'юнктури традиційних ринків збуту українських товарів, зумовленого, насамперед, зниженням темпів економічного зростання в багатьох країнах світу, приєднанням держав Східної Європи до ЄС, особливої актуальності набуває питання географічної диверсифікації експорту.

Надзвичайно важливим сьогодні стає не лише збереження існуючих ринків (країни СНД, ЄС та США), але й освоєння нових, зокрема, посилення присутності українських товаровиробників на ринках Азії, Африки, Латинської Америки.

 

5. Про позитивну динаміку відвідання України іноземцями.

Рішення Глави Держави щодо запровадження протягом 2005 р. в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для громадян держав-членів ЄС та Швейцарії (з 1 травня), США (з 1 липня), Японії та Канади (з 1 серпня) та Ліхтенштейну (з 1 вересня), якщо термін їх перебування не перевищує 90 днів, є не лише практичним втіленням євроінтеграційних прагнень України та спрямованим на популяризацію України як демократичної європейської держави, що демонструє відданість загальноєвропейському принципу забезпечення вільного пересування осіб, товарів, послуг та капіталу, а також створює сприятливі умови для розвитку туризму.

За даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, у 2005р. спостерігалося різке зростання кількості громадян держав-членів ЄС, Швейцарії, США, Канади та Японії, які відвідали Україну. Зокрема, лише за 11 місяців 2005 р. в Україну в'їхало 5 529 094 громадянина країн Європейського Союзу та Швейцарської Конфедерації, що майже в 1,7 рази більше, ніж за весь 2004 рік.

Серед громадян ЄС, які відвідали Україну у 2005 р., близько 90% складають громадяни Польщі (58%), Угорщини (25%) та Словаччини (7%). Така активність в значній мірі пов'язана із зростанням індексу споживчих цін після вступу цих держав до ЄС, що змушує громадян цих країн масово закуповувати товари широкого споживання, нафтопродукти та тютюнові вироби у прикордонних районах України. В кінцевому результаті така ситуація має значний позитивний вплив на загальний обсяг роздрібного товарообороту українських підприємств, які здійснюють діяльність у сфері роздрібної торгівлі та ресторанного господарства.

Позитивною тенденцією є збільшення абсолютного числа громадян „старого” ЄС, які відвідують Україну. Якщо з 1 травня по 1 вересня 2004 р. їх було 141 218, то за аналогічний період ц.р. - 223 304 (збільшення на 58%).

На даний час, на замовлення Державної служби туризму і курортів, Держкомстат України здійснює дослідження з метою визначення показників щодо перебування іноземних туристів в Україні. Дані планується отримати в І кварталі 2006 р.

 

6. Про створення Центрів допомоги громадянам України.

Розглядаючи питання захисту прав фізичних і юридичних осіб України за кордоном, як пріоритетний напрямок роботи, Міністерство використовує з цією метою весь існуючий інструментарій міжнародного права, постійно працює над вдосконаленням внутрішнього законодавства України, розширенням договірно-правової бази консульських зносин.

Водночас, з огляду на динаміку міграційних процесів та з урахуванням обмеженої правоздатності консульських посадових осіб, значна увага приділяється взаємодії з міжнародними правозахисними організаціями, українськими правничими організаціями, адвокатами тощо при вирішенні багатьох проблемних питань українських громадян. Перш за все, це пов'язано з доцільністю залучення потенційних можливостей авторитетних правничих об'єднань України з власною мережею представництв за кордоном до належного правового супроводження складних цивільних справ .

З метою надання такій співпраці нового виміру, залучення до неї більшої кількості організацій 4 березня 2005 р. при МЗС України було відкрито Центр допомоги громадянам України за кордоном.

До основних завдань Центру та його підрозділів віднесено співпрацю з правничими структурами, збір інформації та проведення моніторингу стосовно проблемних питань захисту прав трудящих-мігрантів громадян України, аналіз міжнародного і національного права держав світу, насамперед тих, де спостерігається порушення основних прав громадян України тощо. Поряд з тим, Центром надаються правові консультації, зокрема, щодо допомоги українським працівникам-мігрантам при укладанні/розірванні трудових контрактів з іноземними працедавцями чи посередницькими структурами в Україні; консультації про порядок оподаткування, страхування та пенсійного забезпечення працівників у державі перебування; роз'яснення правил ввезення на територію держави працевлаштування особистого майна, в'їзду членів сім'ї та рідних працівника; порядок відшкодування збитків працівникові, завданої під час роботи, та виплати компенсацій у зв'язку з каліцтвом чи смертю працівника тощо.

Концепцією Центру передбачена необхідність вдосконалення механізму та зміни акцентів у питанні захисту прав наших співвітчизників, організації цієї роботи на якісно новому рівні із залученням провідних українських правничих об'єднань, їх представництв за кордоном, громадських організацій українців, реалізації засадничого принципу - доступності консульсько-правових послуг для кожного співвітчизника тощо.

Нині можна констатувати, що у відділень Центру, які створені на базі Представництв МЗС у регіонах та при дипустановах у країнах, де перебуває значна кількість громадян України, склались плідні ділові відносини з такими правничими організаціями, як „Українська іноземна юридична колегія” та адвокатське бюро „Правовий радник”, з Міжнародним жіночим правозахисним Центром “Ла Страда - Україна”, представництвом Міжнародної Організації Міграції в Україні, банком „Хрещатик”, який пропонує здійснення міжнародних грошових переказів за доступними тарифами, що, безумовно, слугує захисту прав та інтересів наших громадян за кордоном.

У МЗС України також започатковано роботу Громадської приймальні, де надаються практичні безоплатні консультації з консульсько-правових питань під час щоденного особистого прийому, а також поштою, телефоном та електронним зв'язком. Лише з початку 2005 р. послугами Громадської приймальні скористалось понад 2,5 тисячі громадян . Відповідно до затвердженого графіку роботи Громадської приймальні прийом громадян проводиться також Міністром закордонних справ та його заступниками.

У рамках діяльності Центру допомоги громадянам України за кордоном з представником Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні досягнуто конкретних домовленостей щодо:

  • відкриття двох центрів в рамках програми по боротьбі з торгівлею людьми, започаткування роботи першого з них погоджено з Тернопільською ОДА;
  • співпраці з конкретними міграційними службами в Україні та щодо фінансування програми повернення з території України нелегальних мігрантів в країни свого походження за рахунок МОМ;
  • організації силами працівників представництва МОМ навчання в МЗС та в рамках регіональних кущових нарад за кордоном для консульських працівників центрального апарату та закордонних установ з питань протидії нелегальній міграції, контрабанді, торгівлі людьми;
  • допомоги у поверненні в Україну жертв торгівлі людьми з-за кордону.

Окремої уваги вимагає захист морських інтересів України , українських судновласників і моряків-контрактників. Важливим, але недостатнім є перший крок у цьому напрямі - підписання у вересні 2004 р. Меморандуму про співробітництво між Генеральним консульством України в Нью-Йорку та Міжнародним центром захисту прав моряків (м. Нью-Йорк). Створення Консультативного центру захисту прав українських моряків на базі Почесного Генерального консульства в найбільшому грецькому порту Піреї дозволить Міністерству охопити відповідною допомогою значну кількість українських моряків. Заплановано створення таких центрів на основі інших почесних консульств України.

У лютому 2005 р. в м. Нью-Йорк (США) та у вересні 2005 р. у м. Стамбул (Туреччина) було проведено семінари з питань захисту прав моряків – громадян України, організовані Генеральними консульствами України в цих містах, за підтримки Міжнародного центру з захисту прав моряків (Нью-Йорк) та за участю консульських працівників українських диппредставництв, акредитованих в державах, що мають морські порти в Середземному та Чорному морях.

Поряд з тим розроблено Концепцію та перебуває в стадії створення Центр допомоги національним перевізникам та громадянам України, задіяним в міжнародних перевезеннях. Метою Центру є надання консультативної допомоги національним перевізникам та громадянам України, що займаються міжнародними перевезеннями, відстоювання їх прав та інтересів за кордоном, розв'язання проблемних ситуацій з транспортними засобами України в іноземних портах та пунктах пропуску через кордон, вжиття заходів щодо відновлення порушених прав та інтересів транспортних працівників та моряків-громадян України внаслідок санкцій з боку іноземних юрисдикцій тощо.

 

7. Про реадмісію та міжвідомчу взаємодію у цьому питанні

Станом на 29 грудня 2005 р., актуальна договірно-правова база у сфері реадмісії та переговорний процес щодо укладення Україною двосторонніх міждержавних угод про реадмісію виглядає наступним чином:

Підписано 12 угод: з Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Молдовою, Швейцарією (є чинною у відносинах з Ліхтенштейном), Латвією, Литвою, Узбекистаном, Туркменистаном, Болгарією, Грузією, Турецькою Республікою.

Прораховано та підготовлено до підписання проект Угоди з Соціалістичною Республікою В'єтнам (орієнтовний термін підписання – січень-лютий 2006 р.).

Україною активізовано зусилля щодо укладення угод про реадмісію з країнами-постачальниками незаконних мігрантів. Відповідні проекти було направлено на розгляд компетентних органів Бангладеш, Індії (проробляється питання щодо можливості „пакетного” укладання Угоди про реадмісію та Угоди про безвізові поїздки громадян, які користуються дипломатичними паспортами), Ірану, Камбоджі, Пакистану, Таїланду, Філіппін та Шрі-Ланки.

Під час останніх українсько-російських консульських переговорів щодо підготовки до підписання двосторонньої Угоди про реадмісію (27-28.09.05, м. Київ) на розгляд української сторони було передано „оновлений” російський варіант, який принципово відрізнявся від проекту Угоди, погодженого сторонами під час консультацій 12-13 травня 2005р. Зокрема, було вилучене положення про прийом та передачу громадян третіх держав та осіб без громадянства, яке для України є ключовим. Російській стороні запропоновано компромісний варіант, а саме – включення до тексту проекту Угоди положення про прийом та передачу громадян третіх держав та осіб без громадянства з можливістю відстрочки його впровадження для обох сторін терміном на один рік з дати набуття чинності самою Угодою.

5 грудня 2005 р. в рамках 13-го засідання Ради Міністрів ОБСЄ у Любляні під час зустрічі Міністрів закордонних справ України та РФ домовлено про проведення відповідних переговорів експертів ближчим часом. На виконання цих домовленостей МЗС України неодноразово порушувало перед російською стороною питання щодо конкретних термінів проведення таких переговорів з метою остаточного погодження тексту проекту Угоди про реадмісію. Станом на 29 грудня 2005р., офіційної відповіді російської сторони не надходило.

Підготовлено до підписання проект Угоди з Республікою Білорусь (1998р.). Білоруська сторона пов'язує укладення угоди про реадмісію з Україною із підписанням такої угоди між Україною та РФ. Посольству України в РБ доручено погодити з білоруською стороною терміни проведення переговорів з метою можливої актуалізації положень проекту Угоди.

Проведено дев`ять раундів переговорів щодо укладення Угоди між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством про реадмісію (останній - 21-22 листопада 2005р. в Брюсселі). Наступний раунд відбудеться 24-25 січня 2006р. в Києві.

Фактичне виконання положень Угод про реадмісію з української сторони забезпечують АДПС, МВС, СБУ та МЗС. До опрацювання проектів таких угод залучаються Мінекономіки, Мінфін, Мін`юст та Держкомнацміграції.